Радіостанція МДЖБ, або "Дзижчалка", веде свої дивні передачі на коротких хвилях з 1982 року. Кому призначене це дзижчання і зачитування в ефірі безглуздих цифр і слів?

У болотяній місцевості неподалік від Санкт-Петербурга стоять заіржавілі залізні ворота.

За ними - кілька радіовишок і занедбаних будівель, оточених кам'яною стіною.

У цьому місці, що виглядає зловісно, розташована загадкова радіостанція з позивним МДЖБ, до 2010 року - УЗБ76. Кому саме належить передавач, який почав віщати ще з часів Холодної війни, невідомо.

24 години на добу, сім днів на тиждень - і так протягом останніх 35 років ця станція передає в ефір монотонний сигнал. Кожні кілька секунд його перериває інший звук, схожий на корабельну сирену.

Один або два рази на тиждень чоловічий або жіночий голос читає безглуздий набір російських слів, як-от "жито", "шлюпка", "агроном"… І це все. Будь-хто у світі може послухати ці дивні радіопередачі, налаштувавшись на частоту 4625 кГц.

Ця станція немов спеціально створена для прихильників теорії змови. Сьогодні у неї є шанувальники з усього світу, які кличуть її "Дзижчалка" (the Buzzer), у неї свої сторінки в соцмережах та Вікіпедії, про неї знімають телесюжети.

Також у неї є принаймні ще дві "сестри" - "Пискавка" (the Pip) і "Скрипуче колесо" (the Squeaky Wheel). Як чесно зізнаються їхні слухачі, у чому сенс передач - абсолютно незрозуміло.

І справді, "сигнал не несе жодної інформації", - каже Девід Стапплз, експерт з електронної розвідки Університету Сіті в Лондоні.

Що ж це таке?

Як вважають, ця частота належить російським військовим, хоча вони ніколи цього не підтверджували.

Радіопередачі почалися, коли комуністична система була на останньому подиху і Холодна війна добігала кінця. Цікаво, що після того як Радянський Союз розвалився, активність радіопередач тільки зросла.

 

Копирайт изображенияISTOCK

 

Не бракує й різних версій та теорій, які намагаються пояснити, для чого потрібна "Дзижчалка".

Вони варіюються: від переговорів з атомними субмаринами до спілкування з інопланетянами.

Одна з ідей така - це так звана "рука мерця". Якщо по Росії буде завдано ядерного удару, сигнали припиняться, і це стане спусковим гачком для удару у відповідь.

В живих не залишиться нікого.

Утім, хоч би як божевільно це не звучало, в такому поясненні є частка правди.

Цю комп'ютерну систему створили ще за радянської влади - для сканування ефіру та пошуків ознак життя під час надзвичайних ситуацій або у разі ядерного удару. Багато експертів вважають, що вона діє і тепер.

Як зазначив російський президент Володимир Путін, у ядерній війні між Росією і США не виживе ніхто. Можливо, "Дзижчалка" має цьому запобігти?

Деякі висновки можна зробити з самого сигналу. Як і всі міжнародні радіостанції, "Дзижчалка" віщає на коротких хвилях.

На відміну від довгих і середніх хвиль, що подорожують по прямій, відбиваються від іоносфери і поверхні Землі з малими втратами та можуть поширюватися на великі відстані.

Саме короткі хвилі дозволяють слухати Всесвітню службу BBC в Африці або Сінгапурі. Але спробуйте зловити лондонське радіо BBC десь у Бірмінгемі - швидше за все, у вас нічого не вийде, тому що це FM, радіохвилі іншого діапазону, які не подорожують так далеко.

 

Копирайт изображенияPUBLIC DOMAIN/ US DOD

 

І тут ми повертаємося до "руки мерця". Короткі хвилі використовують морські судна, літаки і військові, щоби посилати сигнали через континенти, океани і гірські хребти. Однак є одне "але".

Якість залежить від різних процесів в іоносфері, пов'язаних з рівнем сонячної активності, пори року і часу доби. Наприклад, вдень краще поширюються хвилі меншої довжини, а вночі - більшої.

Якщо ви хочете, щоби вашу радіостанцію гарантовано почули на іншому боці планети (або якщо ви плануєте використовувати її сигнали під час ядерної війни), вам необхідно протягом доби час від часу міняти частоту.

Саме так робить Всесвітня служба BBC. Але "Дзижчалка" цього не робить.

Інша теорія: ця станція посилає сигнали, щоб з'ясувати, як далеко розташований шар заряджених частинок. "Це потрібно для ефективної роботи радарних систем, які виявляють крилаті ракети", - пояснює Стапплз.

На жаль, тут теж не сходиться. Щоби проаналізувати висоту шару, сигнал повинен мати певний звук, який нагадує автосигналізацію. Нічого схожого на "Дзижчалку".

Цікаво, що була ще одна станція, схожа на the Buzzer. Lincolnshire Poacher ("Браконьєр з Лінкольнширу") працювала з середини 1970-х по 2008-й.

Так само як і "Дзижчалку", її можна було слухати скрізь - хоч на протилежному боці планети.

Так само як "Дзижчалка", вона вела мовлення з невстановленого місця, начебто десь на Кіпрі.

Як і передачі "Дзижчалки", те, що передавав в ефір "Браконьєр", звучало дивно і моторошно.

На початку кожної години ця станція програвала перші два такти англійської народної пісеньки, яка так і називається: "Браконьєр із Лінкольнширу":

"Oh 'tis my delight on a shining night

In the season of the year

When I was bound apprentice in famous Lincolnshire

'Twas well I served my master for nigh on seven years ... "

Зігравши той самий двотактовий уривок 12 раз поспіль, радіостанція переходила до послань, які зачитувалися жіночим голосом з англійським аристократичним акцентом і містили групи з п'яти цифр: "1-2-0-3-6".

 

Копирайт изображенияGETTY IMAGES

 

Щоби хоча б трохи зрозуміти, що все це означає, треба повернутися ще далі в минуле, у 1920-ті.

Компанія АРКОС (ARCOS), Всеросійське кооперативне товариство, була радянською господарською організацією, зареєстрованою у Великій Британії і створеною для торгівлі між Радянським Союзом і Англією. Вони так говорили.

У травні 1927 року англійська поліція прийшла до штаб-квартири АРКОС у Лондоні з обшуком, намагаючись знайти документи, які підтверджують шпигунську діяльність деяких співробітників цієї компанії.

У підвальному приміщенні, яке обшукували, виявили купу всіляких захисних пристроїв. А також кімнату без ручки, де співробітники похапки палили якісь документи.

Виглядало це все вражаюче, але поліція не знайшла нічого, чого б британці вже не знали про діяльність АРКОС.

Той обшук виявився корисним для радянської розвідки, яка несподівано виявила, що МІ5 вже кілька років прослуховує так зване "всеросійське кооперативне акціонерне товариство".

Щоб підтвердити необхідність того обшуку, британський прем'єр навіть зачитав в Палаті громад кілька перехоплених і розшифрованих телеграм.

Підсумком гучної історії стало те, що росіяни повністю змінили спосіб шифрування послань. Майже відразу вони перейшли на систему одноразових таблиць.

У цій системі ключ випадково генерував автор повідомлення і передавав його тільки тому, хто інформацію отримує. При такому методі розшифрувати послання було дуже складно. Російські спецслужби могли не боятися, що хтось їх прослуховує.

І тут на сцену виходять короткохвильові номерні (числові) радіостанції, які передають в ефір кодовані повідомлення, що складаються з ряду цифр. Вважають, що вони спрямовані на розвідників, які працюють за кордоном.

Британія теж робила це. Правда, згенерувати абсолютно випадковий ряд цифр виявилося непросто, тому в Лондоні вигадали геніальне рішення.

Вони вивішували за вікно мікрофон і записували вуличний шум Оксфорд-стріт: сигнал автобусів, крики поліцейського - все те, що було абсолютно унікальним і не повторювалося у такому ж порядку ніколи. Після цього вони переводили записане в одноразовий код.

 

Копирайт изображенияGETTY IMAGES

 

Все це, звичайно, не зупиняло тих, хто намагався розшифрувати подібні повідомлення. Під час Другої світової британці зрозуміли: щоб зламати радянський код, треба якось дістатися до російських одноразових таблиць.

"Ми раптом виявили, що у своїх військових госпіталях в Східній Німеччині росіяни використовують як туалетний папір листочки із застарілими разовими таблицями для шифрування", - розповідає Ентоні Гліс, керівник Центру вивчення проблем безпеки і розвідки при Букінгемському університеті.

З того дня солдатські вбиральні в НДР потрапили в число пріоритетних об'єктів для британських агентів.

Номерні радіостанції як новий спосіб передачі інформації зарекомендували себе так добре, що незабаром віщали в усьому світі. Їм давали приязні імена: "Ненсі Адам Сюзан", "Росіянин, який веде відлік", "Стигла вишня".

Номерна станція фігурувала й у найбільшому шпигунському скандалі останніх років, коли ФБР заарештувало на території США 11 "законсервованих" агентів-нелегалів, впроваджених, як вважають, російською Службою зовнішньої розвідки.

За словами ФБР, агенти отримували розпорядження з Москви через кодовані послання, які передавала на коротких хвилях номерна станція на частоті 7887 кГц.

Тепер і Північна Корея цим займається. 14 квітня 2017 року ведучий Радіо Пхеньяна видав в ефірі щось дивне і погано замасковане: "Даю оглядові роботи на уроках елементарної інформаційної технології в університеті дистанційної освіти для експедиторів № 27".

Після цього були передані номери і сторінки ("номер 69 на сторінці 823", "сторінка 957"), що виглядало як закодоване повідомлення.

 

 

Когось, можливо, здивує, що номерні станції досі застосовують у добу інтернету і високих технологій, але у них є одна дуже важлива перевага.

Можна здогадуватися, хто передає ці повідомлення, але абсолютно неможливо зрозуміти, кому вони послані - адже слухати їх може кожен.

Мобільний телефон або інтернет, без сумніву, швидші і зручніші, але для спецслужб встановити, хто саме відкрив те чи інше електронне повідомлення, - дуже просто.

Спокусливо, звичайно, дійти висновку, що "Дзижчалка" передає накази російським шпигунам в усьому світі.

Є тільки одна проблема: the Buzzer ніколи не передає довгих рядів цифр.

 

Копирайт изображенияALAMY

 

Утім, це не так вже й важливо, оскільки за допомогою одноразових таблиць можна дешифрувати будь-що від кодових слів до незв'язного мовлення.

Щоби надсилати інформацію по радіо, насправді все, що потрібно зробити, - це змінювати висоту або відстань хвиль, які передають. Наприклад, дві низькі хвилі поспіль означають Х, а три хвилі, розташовані ближче одна до одної - Y.

Коли сигнал несе інформацію, замість акуратних, рівномірно хвиль, як брижі на поверхні моря, лишається хвиля, схожа на ЕКГ.

Тоді про що дзижчить МДЖБ? Багато хто вважає, що ця радіостанція - гібрид. Монотонне дзижчання - це просто маркер, який наче повідомляє: "це моя частота, це моя частота...", не дозволяючи комусь іншому її використовувати.

І тільки в момент кризи (якщо, припустимо, на Росію хтось нападе) "Дзижчалка" перетвориться на номерну станцію.

Ось тоді вона буде передавати накази шпигунській мережі в усьому світі, а також військовим підрозділам, які несуть бойове чергування у віддалених куточках країни (адже територія Росії приблизно у 70 разів більша за Велику Британію).

Схоже, що "дзижчалку" вже тестують для цих цілей.

"У 2013 році вона передала дещо незвичне: "ОГОЛОШЕНО КОМАНДУ 135", яку вважають навчальним сигналом до повної боєготовності", - зазначає Маріс Голдманіс, радіоаматор із Балтії, який постійно стежить за станцією.

Можливо, в цьому й є розгадка таємниці "Дзижчалки". І якщо це правда, то залишається лише сподіватися, що її дзижчання ніколи не припиниться.

https://www.bbc.com/ukrainian/vert-fut-53614822