У листопаді 1971 року п'ятеро учнів-підлітків та їхній 18-річний гід замерзли на смерть на плато Кернгорм, одному з найвищих і найнепривітніших місць у Британії.

П'ятдесят років по тому це залишається найстрашнішою альпіністською трагедією в історії Британії.

Вона шокувала країну й назавжди змінила ставлення до шотландських гір.

Діти навчалися у Ainslie Park - великій середній школі в Единбурзі.

Кетрін Мюррей Браун, якій зараз 67 років, на той час була в шостому класі.

Вона каже, що їх возили на багато освітніх поїздок на природі.

"Це не було чимось незвичайним, і всі думали, що збираються у веселу і приємну подорож", - каже вона.

Того листопада група з 14 дітей вирушила зі школи разом із 23-річним Беном Бітті, учителем позашкільного дозвілля, та його 20-річною дівчиною Кетрін Девідсон. Вони прямували в Лаґганлію, новий центр дозвілля поблизу Авімора.

"Він був популярним учителем. Він був дуже товариським і дуже комунікабельним і до того моменту ніколи не робив нічого суперечливого", - згадує Кетрін Мюррей Браун Бена Бітті.

Бітті і Девідсон були досвідченими альпіністами, і група була добре підготовлена для холодної погоди. До їхньої експедиції приєднався 18-річний Шіла Сандерленд, стажер-інструктор у Лаґганлії.

Бітті спланував експедицію: дві групи мали йти різними маршрутами через плато Кернгорм до Бен Макдуї, другої за висотою гори Британії.

Потім вони мали спуститися вниз, зустрітися і переночувати у Корор Боті на гірському перевалі Лайріг-Гру.

Бітті взяв до своєї групи більш досвідчених, сильніших ходоків. Девідсон і Сандерленд взяли інших шістьох дітей - 16-річну Керол Бертрам і 15-річних Діана Даджен, Лоррейн Дік, Сьюзен Бірн, Вільяма Керра і Реймонда Леслі.

Вони вирушили об 11:00 в суботу, 20 листопада, і невдовзі все почало йти не так.

Погода зіпсувалася, і невблаганні хуртовини накрили обидві групи.

Група Бітті змогла через глибокий сніг дістатися до укриття, де вони провели ніч.

Наступного дня його група прокладала собі шлях до виходу з плато. Лише ввечері вони змогли дістатися до іншої хатини, звідки змогли зв'язатися з Лаґганлією.

І тоді стало зрозуміло, що інша група потрапила в біду.

Вони так і не змогли дійти до першого притулку.

Коли вони опинились у жахливих умовах і не мали надії знайти дорогу з гір, Кеті Девідсон вирішила, що вони мають стати табором на горі у спальних мішках.

Вони провели ту першу ніч і весь наступний день на горі під час шторму. Не маючи можливості рухатися уперед під час хуртовини, вони були змушені залишитися на другу ніч.

До ранку понеділка, 22 числа, розпочали повномасштабну рятувальну операцію.

У ній брали участь п'ятдесят пошуковців з RAF Kinloss і гірських рятувальних команд Абердіна, Бремара та Кернгорма.

Близько 10:30 того ранку екіпаж гелікоптера помітив Девідсон. Вона кликала на допомогу. Дівчина була у жахливому стані, але все ж змогла повідомити рятувальникам, де перебуває її група.

На момент прибуття рятувальників п'ятеро дітей та інший інструктор загинули. Їхні тіла були під густим снігом.

Реймонд Леслі - єдиний учень, який зміг вижити.

Важко передати відчай, який запанував у домах загиблих дітей та в їхній школі.

Рорі Маклауд, якому зараз 66 років, у той час також був старшокласником в Ainslie Park.

"Пан Чалмерс, тодішній директор, розповів про те, що сталося", - згадує він.

"На обличчях людей була розгубленість, від "Почекайте хвилинку, хтось це вигадав..." до "Почекайте хвилинку, усіх цих люди більше не… я не розумію", - додає чоловік.

Рорі та Кетрін Мюррей Браун були серед учнів, які представляли школу на похороні.

"Я ніколи раніше не була на похороні, ніколи не бачила стільки дорослих у відчаї і ніколи цього не забула", - каже Кетрін.

Розслідування трагедії провели в Банфі у лютому 1972 року.

З'ясувалося, що у бланках згоди, виданих батькам, не було зазначено, що йдеться про зимовий альпінізм.

Розслідування дійшло висновку, що батьки в майбутньому мають отримувати більше інформації про експедиції, закликало до покращення навчання та сертифікації інструкторів, а також рекомендувало експертам давати поради щодо того, чи слід прибрати укриття на висоті, щоб люди не покладалися на них у надзвичайних ситуаціях.

Батьки загиблих закликали, щоб Бена Бітті та директора Лаґганлії Джона Пейслі визнали винними у смертях, але розслідування не дійшло жодних подібних висновків.

Білл Даджен - тепер уже покійний - дав інтерв'ю газеті The Scotsman на 40-ву річницю смерті його дочки Діани в 2011 році.

"Річ у тім, що цього не повинно було статися, - сказав він. - Я не можу уявити, щоб таке сталося зараз".

"Я не можу не думати, що інструктори були занадто молоді, щоб бути керівниками - це ніби гра, де вони керують дітьми, не набагато молодшими за себе", - додав чоловік.

Бен Бітті продовжував працювати в горах і помер під час сходження у Гімалаях в 1978 році. Кетрін Девідсон переїхала до Канади.

Реймонд Леслі живе в Шотландії і ніколи публічно про трагедію не говорив.

Центр Лаґганлія продовжив працювати й познайомив тисячі молодих людей із дослідженням довкілля.

Джон Пейслі, головний викладач центру в 1971 році, керував будівництвом меморіалу жертвам катастрофи.

Середню школу Ainslie Park закрили в 1991 році після того, як протягом багатьох років у ній зменшувалась кількість учнів.

Там немає меморіалу п'яти учням, які загинули в Кернгормсі, але їхні шкільні товариші їх пам'ятають.

"Я думаю, що поки ми живі, ми пам'ятатимемо це. Але ми всі старішаємо. Це було 50 років тому. Я не знаю, чи залишиться це в пам'яті людей, коли нас не стане", - каже Кетрін Мюррей Браун.

https://www.bbc.com/ukrainian/features-59367131