Захоплення радіо прийшло до мене в другому класі, у 1964 році. Я зачаровано спостерігав за роботою детекторного приймача, котрий зібрав учень 8 класу. Вражало те, що кілька радіодеталей, змонтованих на картонці, довгий дріт, заземлення у вигляді закопаного старого відра, дивним чином дозволяють слухати далекі радіоголоси. Згодом я сам зібрав свій перший детекторний радіоприймач і дуже радів цьому.

У 1967 році став учнем радіогуртка при ніжинській станції юних техніків, де почав вивчати азбуку Морзе. Це новий, якісний крок у моєму захопленні радіо. Спостерігаючи за роботою операторів колективної радіостанції UK5RAC, потрапляв у чарівний світ мандрів у ефірі і, зрозуміло, мріяв про свою власну радіостанцію.

У 1972 році почав відвідувати радіогурток при середній школі міста Світлого, Калінінградської області, де отримав перший позивний радіоаматора-спостерігача - UA2-125-141.

У 1974 році був призваний до лав Збройних Сил та направлений до учбового підрозділу в Казахстан, де вдосконалився у роботі морзянкою та отримав фах начальника радіостанції малої потужності. Згодом вступив до військового училища, що на деякий час відволікло мене від улюбленого хоббі. У 1982 році отримав другий позивний радіоаматора-спостерігача - UB5-081-419 та провів телеграфом на колективній радіостанції міста Ніжина своє перше QSO з радіоаматором із Німеччини. Не передати словами мої почуття у той момент, я був дуже щасливий! Не дивлячись на те, що офіцерові радянської армії непросто було отримати позивний для роботи у ефірі, у 1984 році, після багатьох марних спроб, все ж зміг отримати власний позивний - UB5REO. Допомогло безпосереднє звертання до начальника зв'язку Київського військового округу. Спочатку працював на UW3DI-II, використовуючи антену LW.

Далі були роки служби за полярним колом на Мисі Шмідта, де я мав змогу лише спостерігати за роботою радіоаматорів Сибіру, Японії та Америки, використовуючи транзисторний приймач на 20-ти метровий діапазон, котрий привіз з собою із Ніжина.

Після повернення додому, захопився роботою у ефірі малою потужністю. Почалося все з того, що UW3DI та LW робили перешкоди телебаченню, і сусіди дуже гнівалися на мене. Експерименти з трансивером та антенами не принесли успіху, перешкоди не зникли. Я придбав QRP трансивер "Ефір-М", встановив Dipole на 20-ти метровий та GP на 10-ти метровий діапазони. Трапилося диво, вже ніхто не погрожував порубати мої антени та піти зі скаргою до командира. Але головне було у тому, що я відчув велике задоволення від роботи ліченими Ватами. Як виявилось, малою потужністю можна без проблем проводити цікаві зв'язки з кореспондентами, котрі знаходяться від тебе за кілька тисяч кілометрів, і що у світі існує чисельний гурт ентузіастів QRP.

У 1993 році я став членом G-QRP клубу, а у 1998 році, разом з друзями, заснував Український QRP клуб (UR-QRP Club). Наш клуб об'єднав радіоаматорів із різних країн. Ми провели кілька цікавих QRP експедицій у гори Криму, на ріки України. Клуб має свій Web-сайт, видає бюлетень "Колібрі".

Я є прихильником QRP і впевнений, що майбутнє радіоаматорства у роботі малою потужністю. Майбутнє за новими видами зв'язку, новими технологіями, котрі не потребують "продавлювання" ефіру кіловатами, нарешті майбутнє - за майстерністю операторів. Проте, ще довго у ефірі буде звучати морзянка, можна буде почути голоси друзів. Взагалі, не так важливо, чим ми захоплюємось: спілкуванням у ефірі, колекціонуванням дипломів та QSL, участю у змаганнях, конструюванням, ми маємо чудове хобі, котрому присвятили своє життя. Як добре, що кордони між країнами не є перешкодою для радіохвиль. Радіоаматори завжди були самими вільними та доброзичливими людьми у світі. Я щасливий та гордий з того, що є радіоаматором, і що найкращі мої друзі - Радіоаматори!

US1REO (ex: UB5REO) Петро Грицай

http://www.ur4rwr.org/m_us1reo.html