Перші радіоаматорські ультракороткохвильові (УКХ) ретранслятори, або як їх ще називають репітери з’явилися в українському ефірі на початку 90-х років, за часів здобуття незалежності. Порівняно з рештою радіофікованого цивілізованого світу, їх встановлення і експлуатація почалися зі значним запізненням. Так, наприклад, американські радіоаматори користувалися репітерами вже починаючи з 40-х років XX століття.

Репітер – це складний багатофункціональний радіоелектронний пристрій, котрий відбирає (приймає) сигнали радіостацій на одній частоті аматорського пасма, так званій «вхідній» і ретранслює їх на іншій частоті, так званій «вихідній». Як правило, репітери працюють в режимі частотної (ЧМ) або фазової (ФМ) модуляції і через певні проміжки часу надають свій ідентифікаційний сигнал (кличний знак) за допомогою тональних телеграфних посилок (CW).

Спочатку репітери встановлювалися з далекої від радіоаматорства, але вельми практичною метою – забезпечити мобільний радіозв’язок на достатньо великій території міста та його околиць. В умовах значної вартості в ті роки коміркового (стільникового) або транкінгового зв’язку, а нерідко їхньої цілковитої відсутності, а також неналежного контролю УКХ пасм з боку Інспекцій електрозв’язку, подібні системи радіозв’язку використовувалися доволі інтенсивно.

Масове захоплення репітерами спричинило різке зростання попиту на імпортну мобільну УКХ апаратуру, переносну і автомобільну, що дозволило в умовах майже прозорої митниці досить швидко наповнити український ринок відносно недорогими і якісними моделями, котрі ставали все більш доступними широким верствам населення, в тому числі тим, хто не мав жодного відношення до радіоаматорства.

Подібні умови виникнення, становлення і розвитку репітерного аматорського радіозв’язку в інших пострадянських країнах були описані на сайті www.ruqrz.com, при чому головну роль в рості популярності репітерів зіграла саме якість, доступність і поширеність імпортної УКХ апаратури. Були, звичайно, ентузіасти-радіоаматори, котрі переробляли стару списану апаратуру низового зв’язку, таку як «Пальма», «Маяк», «РТП», «Транспорт» але ці «цеглини» в кишеню не покладеш.

Наприкінці 90-х років вже рідко яке велике місто не мало радіоаматорського репітера. Однак сьогодні зростання кількості репітерів в Україні на жаль не відбувається. Більше того, спостерігається сумна тенденція їх скорочення. Аматорський репітер є дуже необхідним, корисним і затребуваним пристроєм, котрий може виявитися доречним в різних екстремальних ситуаціях, а також для зустрічі місцевих радіоаматорів з наступним переходом на умовлений симплексний канал, та в якості віддаленого джерела радіосигналу при лаштуванні апаратури, антен і для спостереження за проходженням радіохвиль.

Рівень охоплення комунікаційними системами – комірковим зв’язком, безпровідним доступом в Інтернет і т.п. в США, Канаді і багатьох європейських країнах дуже висока, але кількість аматорських УКХ репітерів в них не зменшується, а якісний рівень збільшується, бо багато репітерів переводять на роботу в режимі цифрової радіотелефонії (Digital Voice), який забезпечує апаратура, що підтримує режим D-STAR, активно запроваджуваний фірмою Icom. Відомо, що природні катаклізми – холодні сніжні зими, заметілі, паводки, землетруси, блискавки, лісові пожежі, тощо, виказують вразливість коміркового зв’язку, тому нерідко в таких умовах аматорський радіозв’язок, в тому числі на УКХ, залишається єдиною ланкою сполучення з зовнішнім світом.

Кожен, хто мав справу з репітером, його придбанням, побудовою, отриманням дозволу, конструюванням антен, вибором місця для його розташування, встановленням, налагодженням, експлуатацією та ремонтом, мабуть добре знає, яких фізичних і психологічних зусиль це потребує, тому зможе зрозуміти своїх колег, котрі також стикаються з подібними проблемами. При чому в нашому випадку технічні проблеми виявилися на другому плані після проблем, пов’язаних з людським фактором, стосунками з людьми, котрі не мають жодного відношення до радіоаматорства.

Репітер фірми Yaesu моделі FTR-2410a був мені презентований нашим земляком Василем Борисевичем PA3GOI, який придбав його за власний кошт і переслав своєму тестю Вадиму Табурянському UU1JD, від якого у 1997 році його привіз у Вінницю Ігор Ямполь US0NM. Працюючи в армійській структурі, він задіяв кількох хлопців для встановлення антенної щогли висотою 12 метрів на 14-ти поверховому житловому будинку в центрі міста, та встановив залізну шафу для розміщення самого блока. Василь Гончарук US0NY зробив формувач тонального телеграфного сигналу «××–/×– ×/– – – – –/– ×/×××–/×–» і наш репітер запрацював.

В ті роки було непогане проходження на 145 МГц і через наш репітер вдавалося проводити зв’язки з сусідніми областями і навіть Молдовою. Та раділи ми недовго, бо з репітером почалися проблеми. Обрив розтяжки, з нез’ясованих причин, повалив щоглу на дах і пошкодив антену та секцію труби, які довелося міняти на нові. Удар блискавки розтрощив склопластикову колінеарку і випарував цілий метр 3-х міліметрового мідного дроту. Потім з’явилися перешкоди від китайських радіоподовжувачів «Senao». Та нарешті, завдяки спільним зусиллям небайдужих Вінничан, всі прикрощі залишилися позаду і над нашим репітером засяяло чисте небо ефіру.

І все було б добре, якби іноді не доводилося навідуватися до репітера, щоб підкрутити «шумодав», перевірити заземлення, підтягнути антенну розтяжку, пофарбувати вузол кріплення, усунути причину зникнення або спотворення сигналу, і тому подібне. Та мешканці будинку створили своє ОСББ, посадили при вході «цербера» в спідниці, якого ні словами, ні медовим коржем неможливо улестити. На відміну від міфічного, цей «цербер» всіх випускав, але нікого чужого не впускав. До яких тільки хитрощів не доводилося вдаватися, щоб потрапити всередину, але врешті наш терпець урвався.

В «пошуках істини» довелося обійти кілька інстанцій, в тому числі дільничного міліціонера, але одного тільки нашого Дозволу на право експлуатації репітера за даною адресою, котрий ми могли пред’явити, виявилося недостатньо, адже при словах «радіоаматор» і «радіоаматорський» у багатьох на обличчі з’являлася лише співчутлива гримаса, а у відповідь звучало – «на жаль, ми нічим не можемо вам допомогти». Як тут не згадати віршика з прочитаної в дитинстві книжки:

 

Бродил он по свету,

Ища у людей снисхожденья,

Но всюду в беднягу как птицы летели каменья,

Как шустрые ветры нужда неуёмная злилась,

И только в эфире надежда на счастье открылась.

 

Та ось нарешті прийшла думка звернутися до колег-зв’язківців з Міністерства надзвичайних ситуацій, які також використовують УКХ зв’язок, займаються його ремонтом та обслуговуванням, тому можуть зрозуміти наші проблеми і потреби. Так воно власне і сталося. Добре, що товариство «Радіо-ТЛУМ» має статус юридичної особи, з усіма необхідними реквізитами і документами, що значно полегшило нашу співпрацю і вирішення питання. Справа довго не розглядалася, і ось, ми отримали такий очікуваний і бажаний документ, копію котрого прикладаємо нижче.

За останній час, потрапити до місця розташування репітера необхідності не було, апаратура весь час працює стабільно і надійно, антена і фідери витримали сильні морози, вітри і обледеніння, але сподіваємося, що коли така потреба знову виникне, перешкод для проходу у будинок і до апаратури нам не чинитимуть. Тепер будемо шукати можливість забезпечити наш репітер безперебійним живленням, оскільки з мережним електропостачанням іноді бувають проблеми, а репітер, як відомо, повинен забезпечувати безперебійний зв’язок протягом двадцяти чотирьох годин на добу.

Сьогодні в різних містах і областях України працює багато УКХ репітерів. Їхні власники повинні регулярно сплачувати в Укрчастотнагляд чималу суму, що іноді стає проблемою. Але чому ці кошти мають сплачувати саме вони, адже через їхні репітери працюють радіоаматори цілого міста, області, навіть інших областей і країн. Тож пропоную ТК ЛРУ розглянути питання оплати за використання репітерів, а саме: додати до оплати за дозвіл кожного радіоаматора цільовий внесок у розмірі, наприклад, 50 коп., що і буде в сумі оплатою за використання всіх репітерів в Україні. Адже репітери потрібні в першу чергу всім нам, а не їхнім власникам, котрі і так за свій рахунок їх ремонтують і обслуговують. Це сприятиме розвитку і поширенню репітерів. Звертаюся також до керівництва Укрчастотнагляду з проханням розглянути і прийняти таку форму оплати за радіоаматорські репітери.

Юрко Стрєлков-Серга, UT5NC,

Голова товариства «Радіо-ТЛУМ»,

Член ТК ЛРУ.