Історія виникнення пристроїв вибухової дії, що керуються радіоканалом, пов’язана з російським винахідником О.С. Поповим. Досліджуючи проблему застосування безпровідних мін для Російського імператорського флоту, шляхом передачі токів високої частоти був створений перший у Росії радіоприймач, який на засіданні Російського фізичного товариства вченим О.С. Поповим, продемонстрований 7 травня 1895 року.

Проте, засновником створення та застосування радіокерованих вибухових пристроїв вважається В.І. Бекаурі. Оскільки він не тільки надав проект використання радіокерованих вибухових пристроїв, метою якого є розробка потужних фугасів, які повинні керуватися за допомогою радіозасобів та розробка сучасних на той час звукових і магнітних датчиків цілі вибухових пристроїв, але й були проведені практичні іспити дії радіофугасів, які були продемонстровані у 1924 році. Від цього часу офіційно починається історія застосування радіокерованих вибухових пристроїв.

У подальшому такі засоби застосовувалися не тільки у військових цілях, але й для проведення диверсійних дій. Зробимо деякий екскурс в історію створення прототипів сучасних радіокерованих вибухових пристроїв (радіофугасів) та підрозділів, які їх встановлювали, застосовували та знешкоджували.

Так, за радянські часи такі підрозділи створювалися у 1938-1940 роках у таких країнах як СРСР у системі НКВС та в Німеччині – в Абвері. В цих роках уперше з’являються невеликі переносні радіостанції, які використовувалися в системі радіокерування вибухами (у радянських підрозділах була лампова переносна радіостанція типу "Север" з додатковим блоком керування вибухом) та закамуфльовані під валізи радіофугаси. Враховуючі, що радіоефір поступово збільшувався кількістю випромінювання від військових, спеціальних та загально-громадських радіостанцій, що у подальшому могло призвести до випадкового вибуху, до систем керування вибухом (передавачів) та радіофугасів (приймачів) додавалися прилади селекції "корисного" сигналу. Селекція сигналу ґрунтувалася на принципах стабільності робочої радіочастоти та відбору модульованого бойового радіосигналу за допомогою електронних контурів, зокрема проволочених котушок і конденсаторів.

У цей час виникає питання про розробку систем керування мінними полями на оперативну глибину дій військ (30-60 км), а радіофугасами – на максимально можливу відстань. Для вирішення зазначених проблем використовувалися мобільні пересувні потужні радіостанції армійських та фронтових з’єднань, потужні стаціонарні радіостанції державного мовлення.
Наведемо приклади практичного застосування розробок підрозділу ОТБ (Особливе технічне бюро) під час Великої Вітчизняної війни.

Так, 12 липня 1941 року під час відходу Червоної Армії з м. Струч (Білорусь) вперше у світовій практиці було проведено захід з підриву німецько-фашистського командування за допомогою трьох радіофугасів, потужністю 250 кг кожний. Показовим масовим використанням радіокерованих фугасів було у 1941 році, коли Червона Армія відступала з м. Києва. Підготовкою до вибухів керував начальник інженерний військ 37 армії А. Голдович. Велику кількість вибухівки та радіофугасів було встановлено у підвалах будинку Гінзбурга по вул. Інститутської 16–18 (на цьому місці зараз знаходиться готель "Україна"), у будинках Совнаркому (нині вул. Грушевського, 12), Верховної Ради та ЦК КПУ (нині вул. Десятинна, 2), штабу КОВО (вул. Банківська, 11), НКВС (вул. Володимирська, 33), а також в Успенському соборі, оперному театрі, музеї Леніна (нині Будинок вчителя), центральному поштамті. Крім того, вибухівка була закладена під всі електростанції, об’єкти залізничного транспорту, мости через р. Дніпро.

19 вересня 1941 року війська шостої німецько-фашистської армії увійшли до міста Києва. Частково німецьким саперам, на основі агентурних даних, було розміновано деякі об’єкти, зокрема оперний театр, урядові будинки. З музею Леніна фашистами було вилучено три тони тротилу та радіокерований фугас. Проте, 20 вересня був підірваний оглядовий майданчик Верхньої Лаври. В результаті вибуху загинула велика кількість німецьких офіцерів і генералів, у т.ч. командуючий артилерії та його начальник штабу. 24 вересня 1941 року, у другій половині дня стався потужний вибух у будинку "Дитячий світ" (кут вул. Хрещатик та Прорізної 28/2), в якому була розміщена німецька військова комендатура та зберігалися радіоприймачі, що були здані мешканцями за наказом фашистського командування.

Радянська розвідувально-диверсійнна підпільна група під керівництвом Івана Кудрі передавала інформацію до центру (м. Москва) про заселення німецькою владою будинків в м. Києві. У цих будинках вибухали потужні радіофугаси, які керувалися за допомогою радіоканалу [19]. За аналогічними сценаріями відбувалися вибухи в м. Харкові та інших містах. Тактика диверсійних дій з використанням радіофугасів у 1943-1945 роках була взята на озброєння фашистської Німеччиною під час відходу своїх військ під натиском Червоної Армії. Наприклад, за роки війни саперами Червоної Армії було знешкоджено у визволених від фашистів місцях понад 15 тисяч саморобних вибухових пристроїв і радіофугасів [40]. Тому, у кінофільмах і на документальних фотографіях можна прочитати знаменні слова, що розташовувалися на стінах будинків "Проверено. Мин нет" та прізвища саперів Червоної Армії.

В.Пащенко UT2UQ