Щороку, 23 серпня, вся країна святкує день Державного Прапора. Про наш головний стяг, його історію і кольори написано багато наукових і журналістських статей, численні блогери і коментатори трактують його кожен по-своєму. Але більшість з них насправді буває далека від істини. Відомо, що жовтий і синій кольори в національній символіці притаманні здебільшого морським країнам. Показовими є прапори Швеції та Барбадосу, на якому можна бачити навіть зображення тризуба. Жовтий колір в усі часи у всіх народів символізував сонце, а синій колір символізував воду – два одвічні символи земного життя. Культове зображення сонця є також на історичному гербі Поділля.

Про жовто-блакитний прапор ще у далекому 1917 році написав свій патріотичний вірш український поет Олександр Олесь [1878 – 1944]:

Українське військо,

мов з могили встало,

загриміло в бубни,

в сурмоньки заграло,

розгорнуло прапор

сонячно-блакитний,

прапор України!

рідний, заповітний!

На жаль, історична пам'ять нашого народу з часом спотворилася і частково забулася, особливо цьому сприяли прийняття християнства, жорстокий царський та злочинний більшовицький режими. Апологети нової віри викрали і знищили величезну бібліотеку Ярослава Мудрого – сховище давніх знань і вірувань русичів-українців, що дало привід багатьом сучасним писакам вигадувати власні версії та історії.

Серед усіх народів тільки пращури українців ще з прадавніх часів вибрали колір сонця і води символами своєї нації. І це не просто випадковий збіг. Навіть головний убір і скіпетр єгипетських фараонів – "синів неба" прикрашали жовто-сині смуги. Прапор української народної республіки 1918 року був жовто-синій. Але прийнятий 28 січня 1992 року новий державний прапор України виявився перевернутим і став синє-жовтим, символізуючи небо і поле, перевернувши все наше уявлення про нього і нас самих, як древньої нації, перетворивши українців з "сонячних (світлих) людей" – поклонників чистої води (Дани), в "земних хліборобів" – поклонників пустого неба (отче наш, сущий на небесах), іншими словами опустивши нас "з князі в грязі".

В одному з віршів Володимира Сосюри читаємо: "Жовто-блакитний там прапор віє". В романі Уласа Самчука "Волинь" читаємо: "На всіх будинках, на всіх крамницях – жовто-блакитні прапори". Поет Богдан Кравців у своєму вірші "Сімнадцятого року" пише: "І ми із жовто-синіми стяжками ішли походом і "славу кричали". Василь Онуфрієнко у своїй поемі "Симон Петлюра" пише: "Петлюрине ім'я... Мов прапор святий жовто-синій". У творі Івана Чайки "Дзвони над Лютенькою" читаємо: "Над ними розвівався на вітрі жовто-блакитний прапор". У повісті Мирослава Кушніра "Бій під Крутами" написано: "Зірвався вітер, і з Софіївської площі залопотів жовто-блакитним прапором над головами юнаків...". Юрій Лавріненко згадує про 1917 рік у творі "Чорна пурга": "Носили жовто-блакитний прапор Самостійної України".

 

От така вона, наша дивна і непроста історія, що кидає свою тінь на наше непросте і трагічне сьогодення.

 

Юрко Стрєлков-Серга UT5NC

Вінниця, KN49FF

спеціально для Радона