Відомий блогер та мандрівник Богдан Логвиненко поспілкувався з пластуном-радіолюбителем, істориком та просто цікавою людиною Леонідом Пасько, мешканцем Світловодського району Кіровоградської області.

Богдан пише: "Люди тут"- себто на Наддніпрянщині, найцінніший скарб. Ви так часто поширюєте зло: політичні скандали, інтриги, підстільні сцени, підкилимні розборки, а спробуйте трохи більше говорити і писати про добро. Про успішних і задоволених життям людей, таких як Леонід. Може, тоді їх стане більше, або вони будуть хоча б трішки помітнішими у всьому цьому болоті зради і зневіри".

Історію Леоніда мандрівник виклав в соціальній мережі "Facebook".

- Радіолюбитель зі Світловодська. За місяць йому виповниться 66. Ремонтував атомні підводні човни під Владивостоком, сорок років тому став вегетаріанцем, розробляє і планує маршрути Карпатами. Має величезну колекцію власного самвидаву - відфотографованих і передрукованих заборонених у СРСР книжок, ще тоді він цікавився східними практиками. У місті його вже тоді називали "йогом". Леонід працював біля автовокзалу, де пасажири часто були змушені лишатися ночувати. Він забирав їх додому, що у той час вважалося дикістю. У 80-х він допомагав литовському дисидентському руху Саюдіс.

Він живе у старій сільській хаті на окраїні цього невеликого районного центру. Але Леоніда знають усі навколо. Його будинок одразу видно здалеку - над ним одразу три височенні антени. Вдома у Леоніда справжня радіорубка.

- Я народився ще за Сталіна, а в школу пішов, коли почалась інша епоха - сталінізм критикували, з'явилися певні свободи. Діти в школах почали мандрувати хвилями ефірів. Молодь потягнулася до нових знань, які раніше були забороненими. Бітли чи Ролінг Стоунс були забороненими, але на короткохвилевих радіочастотах їх заборонити не могли. Як це зазвичай відбувалося: хтось в Москві контрабандою провозить нову платівку, найчастіше це були діти дипломатів, ставить її на свій якісний апарат, включає радіостанцію - і це звучить до Бєлгорода і Тамбова. В Тамбові записали, відтворили - і це іде до Києва, наприклад. З Києва до Дніпропетровська. І нова платівка із Англії вже сьогодні до вечора може обійти весь Радянський Союз. Уявляєте собі швидкість? Це була така субультура. Я зібрав свій перший апарат у восьмому класі.

У той час радіоефір був забитий школярами і радіоаматорами. Школярі ставили одне одному музику: "Для Оленки з восьмого бе - бітлс "Зе гьорл". Радянська влада не контролювала цей процес і навіть заохочувала його.

По всьому союзу були гуртки юних техніків, кожен школяр на зекономлені гроші міг собі купити найпростіший радіоприймач-конструктор. Усі вчилися паяти. Це підвищувало рівень технічної освіченості молоді і тривав цей процес до самого початку "Празької весни", коли чехи під час повстання проти совка використовували короткочастотні хвилі.

- В СРСР зрозуміли, що радіо - це фейсбук і твіттер того часу. Вони допомагають згуртовуватись і можуть призвести до революції. - Каже Леонід.

Ми вже 5 років з ним у друзях на фейсбуці, незважаючи на свій вік - він встигає одночасно слідкувати за сучасними технологіями, годувати синичок у своєму дворі, щодня паяти нові радіопристрої, самостійно вивчити англійську, бути керівником місцевого Пласту, щодня їздити на велосипеді, читати безліч літератури і розвиватися духовно.

- В 90-х роках ми заснували в місті Пласт, в нас було серйозне проукраїнське піднесення, навіть мер міста тоді був проукраїнським, підтримував якісь ініціативи, підтримував Пласт. Зараз ані в радіолюбительському гуртку, ані в Пласті зацікавлення в місті майже немає.

Леонід фактично єдиний має єдину скаутську радіостанцію на весь колишній радянський союз за виключенням Прибалтики. А Нідерланди вражають своєю масовістю та величезним подвижництвом в допомозі державі у вихованні молоді.

- В Нідерландах десятки любительських радіостанцій на кожне місто, а в нас одна на Україну, як їм це вдається? В них діти активно залучені в цю справу. Вміють паяти, збирати радіоприймачі. Щороку міжнародний скаутський рух проводить зустрічі (джемборі) усіх дітей-радіолюбилетів в ефірі та інтернеті. Вони називаються JOTA-JOTI. В колишньому СРСР був такий активний радіорух, а тепер є лише одна точка в Естонії і одна в Україні, натомість безліч з Нідерландів, Швейцарії, Німеччини.

Леонід працює як педагог-організатор. Із Пластом він часто розробляє маршрути і водить дітей в гори. Паралельно намагається їх зацікавити радіолюбительством.

Леонід - унікальний чоловік, що живе на окраїні вимираючого міста. В Світловодську нічого не відбувається, виробництва розкрадені, місцеве населення здебільшого безробітне, втім, тут красиві краєвиди, водосховище і дніпровські пагорби, затоки і канали, закинуті індустріальні гіганти, але місцеві ЗМІ про це нічого не розповідають.

З Леонідом неможливо знайти інтерв'ю, незважаючи на його неймовірно бурхливе і активне життя і таку кількість втілених справ. Він страшенно світлий і радісний чоловік, на фоні усієї безнадії в цьому районі - він справжня оаза радості і впевненості у кращому майбутньому. У його 66 він і далі паяє нові радіопристрої, збирає дітей у походи і радісно зустрічає простих гостей, як от нашу експедицію...

Відео: Марія Берлінська

http://www.plast.org.ua/news?newsid=13343