Індія вивела на орбіту відразу 20 супутників, а Україна, космічна держава, у час війни має в розпорядженні один, і той... студентський Два десятки супутників, виведені минулого тижня індійською ракетою на навколоземну орбіту, стали новим рекордом для космічної галузі країни. Старт відбувся в космічному центрі Шріхарікота на східному узбережжі. До космічного вантажу індійської ракети увійшли різноманітні супутники - від 700 кілограмів до 1,5кілограма. Цікаво, що світовий рекорд за максимальною кількістю виведених в космос супутників - 33 - формально належить Росії. Однак цей запуск в ніч з 19 на 20 червня 2014 року відбувся за допомогою ракети-носія "Дніпро" українського виробництва та загалом з активною участю наших розробників. А от про власні, українські супутники на орбіті давно не чути, хоча не одна влада раніше озвучувала щодо цього наполеонівські плани.

Це вражає, адже вести результативно сучасну війну без підтримки з неба практично неможливо -- це рівень позаминулого століття. Реальну ситуацію з'ясовуємо в розмові з гендиректором ДП “Укркосмос” Іваном Назаруком та представником Державного космічного агентства України Наталією Боротканич. Про повінь попередить і за ворогами пошпигує - Насамперед -- яку практичну користь від запуску супутників нині може мати Україна? Н. Боротканич: - Є кілька видів космічних апаратів. До прикладу, апарати дистанційного зондування Землі допомагають вирішувати різноманітні соціально-економічні та природоохоронні завдання. Їх використовують у різних сферах -- у сільському господарстві допомагають прогнозувати врожайність, бачити підтоплення, льодовий покрив, а в разі надзвичайних ситуацій - мінімізувати несприятливі наслідки природних і техногенних явищ та катастроф, дають, приміром, картинку поширення лісових пожеж, аби можна було розробити ефективний план їх локалізації. Супутники зв'язку забезпечують інтернет, радіозв’язок, а також ретранслюють телевізійний сигнал (тому ми й називаємо його “супутниковим ТБ”). Також існують наукові космічні апарати, навігаційні супутники, метеорологічні, так звані супутники-шпигуни, кожен з яких виконує свої конкретні завдання. В умовах збройних конфліктів вони надзвичайно ефективні для спостереженням за амфітеатром воєнних дій. - Чи має нині Україна свої супутники на орбіті? - Тільки один - той, який розробили студенти Київського політехнічного інституту та який був запущений у 2014-му. Маса супутника 1 кілограм, а розміри - 10х10х10 сантиметрів. -- А промисловість супутників уже не виготовляє? -- Якщо говорити мовою цифр, то за роки Незалежності Україною розроблено і виведено на орбіту 28 космічних апаратів, 5 із них - на замовлення самої України... - А де ж ці п'ять нині, якщо на орбіті лише один - студентський? - Кожен супутник має певний гарантійних термін експлуатації. Скільки саме років, залежить від його типу, батарей, які встановлено, ваги самого апарата, висоти орбіти та іншого. Тобто факторів дуже багато. Не в космосі, а на Землі поки що перший національний телекомунікаційний супутник "Либідь". Оскільки наша держава не мала досвіду створення техніки такого типу, то цей вона замовила в канадської компанії. Вона ж найняла субпідрядників, основний з яких... російський. Ті виготовили супутник, але через агресію Росії його запуск зірвався. - Цей апарат має наукове значення чи є вже прикладною технікою, що може давати країні дохід? І. Назарук: - Це цілком прикладний і комерційний проект. “Либідь” - телекомункаційний супутник зв'язку, який повинен себе окупити й давати прибуток. У нас його послугами могли б користуватися всі підприємства, які надають послуги передачі даних: телекомпанії (сигнал супутникового телебачення), компанії супутникового зв'язку, абсолютно всі міністерства й відомства, силові структури та рятувальні служби, лісові господапрства, водні... І закордонні замовники - теж. Ми мали надавати послуги, якщо не помиляюся, на 44 держави. Працювати у трьох променях -- індійському, західноафриканському і європейському. - І який же розмір очікуваних доходів? - 460 мільйонів доларів за 15 років (такий термін служби цього апарата). Тобто супутник мав окупитися приблизно в півтора раза. - А скільки коштував сам супутник? - Цей проект із дорогих. Вартість самого проекту становила 264 мільйони доларів, а разом із вартістю кредиту - 292 мільйони. У цю вартість входить сам супутник - 132 мільйони доларів, послуги запуску - 75 мільйонів, наземний сегмент (станція управління) - 6 мільйонів, страхування 25 мільйонів, вартість проектної документації та ще низка дрібніших статтей. Замовили в Канаді, роблять... росіяни - Навіщо Україні для цього проекту знадобилися канадці, а тим паче, росіяни? - Контракт уклали 2010 року з компанією "MacDonald, Dettwiler and Associates" (Канада). Вони взяли на себе весь комплекс робіт: виробництво супутника зв'язку та будівництво на території України об'єктів наземної допоміжної інфраструктури для його використання. До речі, те, що генпідрядник -- канадська фірма, природно, бо проект реалізовуємо на кредити тамтешнього державного банку. А самі розумієте, що країна, яка дає кошти, хоче, щоб компанія саме з її держави освоювала їх, -- це так званий технічний кредит. А на субпідряді у канадців працює дуже багато фірм зі світовим іменем, зокрема й російських. Оскільки супутник планували запустити ракетою-носієм “Зеніт” виробництва нашого “Південмашу”, то на субпідряд брали саме росіян, який мають багатий досвід роботи з нашими платформами. Річ у тому, що “Зеніт” запускають із казахстанського космодрому “Байконур”, який перебуває у 49-річній оренді в російської компанії. Зрештою, контракт укладали 2010 року, на той час цей контракт ніхто не міг розглядати як політичну проблему. Тепер же нічого вже змінити не можна, бо супутник виготовлений російською стороною під параметри “Зеніта”, а ця ракета-носій стартує тільки з контрольованого Москвою “Байконура”. - А чому готовий супутник лежить на складі в Росії? Москва нам його не повертає чи спільні запуски “Зеніта” вже неможливі? - Ні, такого немає. Канадська сторона оголосила, що збільшилася сума фінансування, якого потребує проект. Бо коли росіяни у 2014 році захопили Крим, то наземна станція управління супутником залишилася в Євпаторії. Компанія “MDA” оголосила це форс-мажором, і через цей форс-мажор два роки супутник неможливо було запустити. Сьогодні “Укркосмос” частину наземної системи управління супутником збудував у Києві, а на частину потреб укладено договір оренди наземної станції управління італійської компанії “Telespazio” (Італія). З участю фахівців “MDA” її підготували до роботи з КА “Либідь”. У майбутньому ж плануємо повністю побудувати в Україні центр управління замість того, що залишився у Криму. -- Коли ж "Либідь" нарешті запустять на орбіту? -- Тепер вирішується питання щодо залучення додаткових інвестицій, адже, повторюсь, є ще низка додаткових витрат, які мали підрядник і субпідрядники, а держава профінансувати ці витрати не має можливості. Нині шукаємо інвесторів. Загалом кажучи, проект цей комерційно привабливий, тому сподіваємося на успіх у цьому й очікуємо запуску на початку 2017 року. Колись -- 100 ракет на рік - А якою була результативність української космічної галузі в часи СРСР? - Супутники та ракети в Україні розробляє конструкторське бюро “Південне”, а виготовляє завод “Південмаш”. За радянських часів ми випускали по 100 ракет на рік, а в роки Незалежності - всього дві-три. Наші ракети стартували з морської платформи у Тихому океані - проект "Морський старт", з Казахстану - із космодрому “Байконур”, з Росії -- з пускової бази “Ясна". Саме з цієї бази відбувся рекордний запуск супутників за допомогою українських ракет. -- Чому космічна галузь, яка в часи СРСР була представлена в Україні так потужно, за десятиліття Незалежності істотно ослабла? Н. Боротканич: -- Космічнау галузь -- складова частина загального економічного комплексу України, тому не може уникнути всіх тих проблем, які переживає економіка країни. Криза впливає і на нашу галузь, адже космічні проекти -- це вартісні проекти. Ми вже говорили про вартість проекту “Либідь” -- майже 300 мільйонів доларів, нерідко супутники коштують ще більше. Приміром, Україна брала участь у запуску американського апарата вартістю 450 мільйонів доларів. Як я вже зазначала, більшість супутників Україна створила на замовлення інших держав. Ще одна проблема -- у тому, що всі попередні роки Незалежності наша космічна галузь була орієнтована на Росію. Саме Москва була основним замовником космічної техніки, а з початком війни співпраця припинилася. Тепер ми намагаємося диверсифікувати ринки, хоча швидко знайти замовника на таку техніку, як ракети-носії, непросто. Космічна галузь глобальна, і сьогодні країни об’єднуються для реалізації масштабних космічних проектів. Нашим основним партнером є США, з якими місяць тому провели перше засідання робочої групи для пошуку спільних проектів. Ми вже маємо приклад позитивної співпраці з Америкою, створюючи перший ступінь для їхньої ракети-носія "Antares". Також важливий партнер -- ЄС. Так, європейська ракета “Vega” використовує на четвертому ступені двигуни української розробки та виробництва. Маємо спільну робочу групу Україна -- ЄС в галузі освоєння космічного простору. Надалі наша мета -- членство у Європейському космічному агентстві. Маємо певні надії й на Китай, Індію, Японію, Південну Корею та інші країни. -- А самі не тільки розробляти, а й запускати ракети-носії ми не можемо? -- Наша стратегічна мета -- мати місце для запуску, тобто незалежний доступ у космос. Територія України густонаселена, тому ми, на превеликий жаль, не маємо де збудувати власний космодром. Один із варіантів -- створити його у кооперації з іншою країною на її території. Ми мали такий проект із Бразилією. З космодрому "Алкантара", який розташований близько до екватора, мала стартувати наша ракета-носій “Циклон-4”. Однак торік бразильці денонсували угоду з Києвом, навіть не пояснивши чому. Основна причина, на нашу думку, політична, адже Бразилія є учасником групи країн БРІКС, до якої входить і Росія. Україна виконала усі свої зобов’язання перед бразильською стороною. Ще одним інноваційним проектом із надання пускових послуг є проект "Повітряний старт" --- пуск ракети-носія з борту літака Ан "Руслан" або "Мрія", який сьогодні активно обговорюється в космічній галузі. І. Назарук: -- Крім наземних стартів, можуть бути також морські пуски. Так, свого часу був реалізований з участю низки країн проект “Морський старт”, який передбачав запуск ракет з плавучої платформи у Тихому океані, у районі екватора. Однак той проект нині не працює -- там зміна власника відбувається, є майнові спори і таке інше. Як наслідок, проект заморожено. Зрештою, у міжнародному консорціумі, якому він належить, російська сторона також завжди відігравала одну з провідних ролей.

Ірина КОВАЛЕНКО, Андрій ГАНУС
Читайте більше тут:

http://expres.ua/main/2016/07/15/193953-zh-nashi-suputnyky